Легенди про гунів

Про гунів і їхнього правителя Атилу ходить чимало легенд і відвертих байок. Особливо це стосується їхнього походження. Найпоширеніша версія говорить, що вони прийшли з території монгольських земель, століттями кочували на захід, і нарешті дійшли до земель “цивілізованої” Римської імперії.

Але якщо відкинути фантазії, якими обросла історія гунів, і звернутися до першоджерел, то можна сформувати більш вірогідну картину про найвеличнішу тогочасну імперію, ніж подають чимало сучасних істориків (Лєв Гумільов та інші), більше ґрунтуючись на ідеологічних позиціях, аніж на історичній правді.

Історія гунів з першоджерел

Цікаво, що у 448 році Максимінові було доручено очолити візантійське посольство у короля гунів Атили, що свідчить про визначальну роль міжнародних відносин Східної Римської імперії з імперією гунів. Під час подорожі до країни гунів і перебування в столиці короля Атили Пріск вів докладний щоденник. Записи з нього лягли в основу твору «Візантійська історія й діяння Атили», які були написані у 8 томах. Сама назва говорить про те, що історію Візантії того періоду можна розглядати лише в контексті імперії Атили. На превеликий жаль, до нашого часу дійшли лише фрагменти цього визначного твору, який міг би стати підручником історії цього періоду.

Один з таких фрагментів, перекладений з грецької мови, ми наведемо і проаналізуємо.

Візантійська історія й діяння Атили

(Фрагмент 1)

Датовано 433 г. по Р. Х.
«2. Коли Руа помер , а царство Унів перейшло до Атіли,
3. то римський сенат поклав призначити посланцем Плінфу. Після затвердження цієї постанови царем, Плінфа хотів, щоб разом з ним призначений був і Епіген, як людина, що славиться розсудливістю і гідністю квестора. Коли і Епіген був призначений посланцем, то обидва вирушили до унів. Вони доїхали до Марга, міста місійского, в Іліриці. Воно лежить на березі Істри (Дунаю) проти фортеці Константи, яка стоїть на іншому березі.
4 . Туди ж приїхали і царські скіфи
5. Зустріч відбувалася поза містом; скіфи сиділи верхи на конях , і хотіли вести переговори не злазячи з них
6. Римські посланці, піклуючись про свою гідність, зустрілися з ними також верхи. Вони не вважали достойним вести переговори пішими з людьми, котрі сиділи на конях. Постановлено було
7. щоб унам видавалися втікачі із Скіфії, які тепер і раніше втекли до римлян, також і колишні полонені римляни, що без викупу перейшли до своїх, в іншому випадку за кожного полоненого римлянина, який втік до своїх, римляни були зобов’язані заплатити звичну дань за захопленого по праву війни по восьми золотих монет;
щоб римляни не допомагали жодному варварському народу, з яким Уни вели війну;
щоб торгівля між римлянами і унами відбувалася на рівних правах і без жодного побоювання
8. щоб за збереження договору римляни платили царським скіфам щорічно по семи сот ліврів золота (ця данина становила раніше до трьох сот п’ятдесяти лівр).
На цих умовах укладений був мир; в збереженні його римляни і Уни поклялися за звичаєм своїх предків, і ті й інші потім повернулися у свою землю.»

Гуни – це скіфи

Які ж висновки можна зробити з цього фрагменту?
З п.2 бачимо, що описані події відбувалися відразу після того, як Атила став правителем унів (тут будемо дотримуватися найменування, яке наводиться в латинській транскрипції цього фрагмента). Перші кроки Атили полягали у встановленні нових дипломатичних відносин з Римською імперією. Причому, умови нового мирного договору він диктував сам: вдвічі збільшив щорічну данину (п.8), регламентував прикордонні відносини, заборонив римлянам допомагати іншим народам, що перебували в стані війни з унами. Це – позиція повноправного володаря міжнародної ситуації, яким був на той час Атила.
З п.3 дізнаємося про процедуру затвердження складу послів до унів. Зрозуміло, що до них висувалися підвищені вимоги, особливо щодо розсудливості і затверджувалися на найвищому рівні: сенатом та імператором.
Інший цікавий висновок можна зробити щодо місця зустрічі. Місто Марга, яке лежить на Істрі. Зустріч не відбувалася в резиденції Атили, а швидше всього на кордоні його володінь. Скіфи поводять себе як господарі, очевидно місто Марга належало їм, але ці землі були захоплені і не вважалися для них автентичними, оскільки Пріскі після зустрічі говорить, що «і ті й інші потім повернулися у свою землю». І кордон цей пролягав на Істрі – це давня назва ріки Дунай. Це спростовує поширений сьогодні міф про те, що столиця Атили була на території сучасної Угорщини в районі нинішнього Будапешта. Насправді, римські посли зустрілися на Дунаї, але ці землі були ними приєднані, і не вважалися “своєю землею”. Звідси виходить, що сама резиденція Атили була далеко на Схід від Дунаю – можливо навіть на Дніпрі, на місці нинішнього Києва.
Нищівного удару прихильникам легенди про азійське походження унів завдає п.4 наведеного документа: римські посли їхали на зустріч з унами, а зустріли їх царські скіфи! Як же це так?
Просто Пріскі не міг здогадатися, що у 20 столітті виникнуть фантасти, які придумають легенду про азійське походження унів. Він сприймав царських скіфів як законних представників унів, а тому не робив жодної різниці між ними, в одному місці говорячи про скіфів, а в відразу в іншому – про унів.
Причому, з п.7 стає зрозумілою офіційна назва країни унів – Скіфія. А чому ж тоді римляни називають їх унами, якщо вони сами себе називають скіфами? Це ж просто і зрозуміло, що мова йде не так про назву, як про сутність: уни – з латинської єдині, об’єднані, тому це слово й застосовували до об’єднаних Понтійських племен, які мешкали на території нинішньої України.
У п.5 історик описує порядок міжнародної зустрічі, яка відбувалася поза містом і при цьому скіфи сиділи верхи на конях і хотіли вести переговори не злазячи з них. Відчувається відверте зверхнє ставлення до повноважних послів Римської імперії!!! Їх навіть не запросили до міста, переговори вели, сидячи на конях як якусь маловажну справу. Це зверхнє ставлення добре відчували римські посли, які також вирішили вести переговори на конях, а не пішими, щоб хоч якось згладити приниження скіфів.
Хоча не йде мова тут про переговори: скіфи просто їм заявили про свої умови, на які римські посли негайно погодилися, щоб тільки укласти мирну угоду, за яку ще довелося сплачувати данину, вдвічі більшу, аніж до того. Жоден пункт угоди не викликав суперечки чи незгоди – це ж як треба залякати могутню імперію, щоб її представники без жодного заперечення погоджувалися на всі вимоги «варварів».
Хоча навряд чи можна назвати унів такими вже дикунами чи варварами. Адже одним із головних пунктів угоди була вимога про рівні умови ведення торгівлі. Саме торгівля, а не грабежі були метою міжнародних відносин унів, принаймні на чолі з Атилою.

Походження гунів і політика Атили (підсумок)

Підсумуємо сказане:
1. Однією з головних цілей міжнародних відносин Атили було не грабежі, а встановлення торгівельних зв’язків.
2. Військову силу Атила застосовував як аргумент для укладення мирної угоди на власних умовах і встановлення дипломатичних відносин. Атила дозволяв собі диктувати будь-які умови послам Римської імперії, у тому числі заборонив допомагати іншим народам, що воюють з унами і зобов’язав сплачувати римлян за кожного полоненого втікача.
3. Країна унів, принаймні на кордоні зі Східною Римською імперією, називалася Скіфією і знаходилася ця країна на Схід від Дністра, що спростовує поширений міф про столицю унів на Дунаї на території нинішньої Угорщини.
4. Уни – це узагальнена назва об’єднаних племен, які жили на території теперішньої України.
5. Встановлення добрих дипломатичних відносин з Унами римські правителі вважали чи не найважливішою справою, їх боялися, їх поважали і сприймали як цивілізовану країну, з якою можна укладати довгострокові угоди, а не як зграю дикунів. Хоча, звісно, і називали їх варварами.

Для дуже допитливих і недовірливих залишу тут ланку на першоджерело у російському перекладі:
http://www.history.vuzlib.org/book_o026_page_3.html
Ще праці з цього питання (до речі, доктора фіз.-мат. наук):
1. http://www.webcitation.org/6J8WDhgcC
2. Історія Скитії-України IV-Vcт.

Як ви вважаєте, чому досі чимало українських істориків приймають ідеологічну спадщину радянських дослідників і серйозно підтримують версію про азійське походження гунів?