Подорож до голубих озер Полісся

І так, сьогодні 29.06 я виїхав у Шацьк на науковий семінар. Вирішив добиратися власним транспортом, що найкраще відповідає для такого рівня заходів: активний відпочинок та наукове спілкування – мотоцикл-чопер Hyosung.

Хоча дорога далека – туди-назад більше 500 км – але у своєму коні я впевнений, тому до дороги його навіть не готував спеціально: встав зранку, завів і поїхав.

Виїхав о 8-00, щоправда з порожнім баком: краник стояв вже на резерві, але я хотів залити якісний бензин, а тому вирішив доїхати на резерві до Куликова (близько 15 км), де стояла заправка Лукойл. Поки що лише цей бензин я наважуюся заливати – він до смаку моєму коневі.

Погода стояла прекрасна, я – у прекрасному настрої в передчутті хорошого відпочинку у поєднанні з корисною справою. Швидкість тримав 80-90км/год, яка дозволяла насолоджуватися навколишньою красою, яка відкривалася по-новому за кожним поворотом, з кожним кілометром. Повільно минав село за селом, ловлячи на собі зацікавлені погляди виппадкових перехожих. Оцінив зручність посадки на чопері: розвалився на мякому сидінні з невеликим нахилом назад. Щоправда, бракує ще спеціальної підставки для ніг, щоби ноги можна було випрямити. У такому положенні справді можна їхати багато годин без перепочинку.

В Червонограді зустрів облаву даїшників, але мене лише провели довгим поглядом. А з Червонограда до самого кордону Львівщини з Волинню починається особлива траса: полігон для випробовування транспорту. Думав, що доведеться їхати зі швидкістю 40-50 км/г, але тримав 70 км/г – це мінімальна швидкість на 5 передачі. Виявилося, що біля вісьової можна їхати – все ж великі колеса і мякі амортизатори згладжували більшість ям. Але я собі не уявляю, як такою дорогою можна їхати на скутері – по вісьовій на ньому не дуже поїдеш, тим більше з малими колесами.

Коли побачив великий стенд  з написом: “Вас вітає Волинь” – полегшено зітхнув: відразу почалася дорога, бездоріжжя закінчилося разом із Львівською областю. Мотоцикл аж ожив, і я не зчувся як проминув Володимир-Волинський. Повторюся, але дороги на Поділлі справді прекрасні: і покриття, на якому не зуcтрінеш ям та горбів, і довколишня природа, яка радує око хвойними лісами, що чергуються розлогими лугами, і облаштовані обабіч пункти відпочинку з затишними хатинками поміж деревами. Одна проблема: знаків бракує. Ось так минаєш одну стоянку на швидкості, а не хочеться вже гальмувати і розвертатися, другу – і ніяк вгадати не виходить, де ж чергова стоянка захована. Набридло чекати стоянки, зупинився просто обабіч дороги в живописній місцині, зробив кілька світлин, відпочив трохи і рушив далі. Тільки проїхав кілька сот метрів, аж дивлюся: ось вона відпочинкова зона! І чого б це не поставити знаку заздалегідь?

Їду далі, дивлюся – табличка “Ковель”. А я аж ніяк не планував їхати через це місто! Знову ж вказівники – проблема для Волині. А вилазить вона проблемою для туристів – довелося гак зробити зо 30 км.Але це – лише невеликий прикрий епізод, який швидко забувся. І ось я вже вїжджаю до Шацького природного заповідника. При вїзді стоїть людина в формі, що дуже нагадує форму ДАЇ, та ще й з паличкою – збирають екологічні податі, наче б то на розвиток заповідника. Чи так воно насправді, чи це черговий розвод – невідомо.Я заздалегідь скинув передачі на нейтралку і тихо кочуся мимо нього. Він глянув, але не сказав нічого. І ось я вже у Шацьку. Треба сказати, що взагалі Волинь – це місцина великого скупчення двоколісних. Машин на дорозі тут не так густо, як різного роду скутерів, мопедів і мотоциклів. На це я звернув увагу ще минулого разу, як їздив на Шацькі озера. Тому й вирішив цього разу вже їхати також на двоколісному транспорті. Тут він дуже пасує.

Заїхав до вже знайомої господині, у якої вже зупинявся минулого року. Вона радо прийняла, розмістила, я попив кави з булочками і поїхав на озеро Світязь. Так пройшла моя подорож мотоциклом до Шацька.